Збірка відкривається прологом на дев’ять рядків і однією постаттю — мандрівником. Російський оригінал грає одним коренем тричі: странник (мандрівник), страны (країни), странен (дивний), — тож мандри тут не по карті, а всередині «Душі, Ума й Розуму». Рядки розкидано сторінкою сходинками, як сліди, а «біле» в назві — це сам чистий аркуш: поет ще до першого вірша про кохання оголошує, що він чужинець навіть самому собі. Як вступне висловлювання, цей вірш окреслює постать, що знову з’являтиметься у Штереба: свідомість як мандрівку. Ліричний герой уже рухається ще до того, як книжка по-справжньому почалася, а метою стає не остаточна певність, а право не припиняти пошуку. Ця відкритість до пошуку задає тон усій книжці: рух важливіший за прибуття, а питання — за остаточну відповідь.