Не нюхай лак !
Щось змінилось ,щось не так,Чомусь не хочу нюхати вже лак.Натомість відчуваю дивний смакВесни приходу і тепла.
Мені уже приємно, я веселий,Весь Світ мені здається милий.У смутку дзеркалі не бачу вжеНікого, навіть власне і себе.
Навколо мене світ красиПрироди, радості і просто чистоти.Враз...дерева зацвіли і пророслаНа тротуарах, навіть, зеленая трава.
Про вірш
Щось змінилось: мовець уже не хоче нюхати лак і натомість відчуває смак весни. Світ добрішає, дерева цвітуть, на тротуарах проростає трава — а потім трава стає пшеницею, з’являються люди, комп’ютерна гра, кіно, вікно — а потім нікого і люта зима. Галюцинація складається і розсипається за п’ять катренів, і перший рядок повертається останнім із комічним стогоном: «А-а-а, не буду нюхати я більше лак». Застереження, яке відмовляється повчати. Оновлення тут комічне, але справжнє. Весна конкурує із залежністю, і на коротку мить чуття обирають цвіт, траву й доброзичливість замість хімічної втечі. Саме нестійкість цього оптимізму важлива: одужання з’являється не як проповідь, а як відкриття, що звичайний світ теж здатен п’янити.
продовження
Не нюхай лак !
...Це ж не трава, це пшеничнії жнива,Й людей багато тут, й новаКомп’ютерна ігра, і йде кіно,Й чомусь дивлюся я в вікно.
Навколо мене ,враз, нікого вже й нема,І на дворі – холодна лютая зима.Щось змінилось, щось не так,А –а – а, не буду нюхати я більше лак.