Байка на одинадцять рядків. Пташка край віконця захотіла полетіти до сонця; летіла день, летіла два; «напевне, не знала, що сонечко далеко»; впріла і згоріла. «Краще б пташка не хотіла…» Останні рядки спадають від Ікара в дитячу: не долетіла, напевно, бо «край віконця мало кашки з’їла». Розставлена з проміжками пунктуація — авторська, і зниження — теж. Простота байки робить попередження гострішим. Прагнення саме по собі прекрасне, але відстань і масштаб нікуди не зникають: бажання дістатися сонця не наближає його. Обпалена пташка стає образом бажання без міри, а співчуття у фіналі стоїть поруч із пересторогою. Співчуття важливе саме тому, що помилка пташки не висміюється: надмірне прагнення залишається водночас наївним і прекрасним.