Theatrum mundi з грецькими літерами. Ріка побутових подій несе мовця крізь «безцінну юність» — «Я — Актор! Вона лише сцена!» — але декорації міняються, роль міняється, і рефрен питає: «Та де ж Я?» Обличчя-маски, чужі міста, голоси «як гавкіт псів», нова вистава, де «знову він α, знову ти γ», потім 3 і 5. Хтось кличе Головного ГЕРОЯ — «чи не моя це роль?» Усі поспішають, штовхають, кличуть — «НІ — ось моя відповідь!» Той, хто зійшов із суспільної стежки, не пішов, куди йшли всі. Екзистенційний вірш, що закінчується одним відмовним словом великими літерами. Театральна метафора робить буденне життя виставою, але не оголошує його несправжнім. Ролі змінюються, декорації змінюються, молодість пливе за течією. Нерозв’язаним залишається головне: чи актор справді обирає свою роль, чи лише навчається переконливо жити всередині вже отриманої.