Три катрени дозволу. «Коли тобі погано і жити не хочеш — якщо хочеш, звичайно, поплакати можеш». Хочеш плакати — плач; жити — живи; не бачиш добра — подивись і «щастя з життя візьми». Горе треба вгамувати «душею і сльозою». Найлагідніший вірш розділу, написаний як порада іншому і, здається, собі. Ніжність цього тексту полягає в дозволі. Плакати, жити й шукати добре пропонуються як можливості, а не накази, і це надає віршеві рідкісної для збірки співчутливої простоти. Надія тут не гарантія щасливого фіналу, а здатність обрати наступну дію. Такий тон не обіцяє, що біль зникне миттєво; він лише повертає людині право зробити маленький рух у бік життя.