Весняний ранок, лавочка і три погляди вгору. Спершу птахи кружляють, «їм нічого більше не треба». Потім над природними птахами — «інший птах, той, який створили ми». Утретє — птахів нема: лише «безмежність прозора», в яку мовець «думками відлетів». Природа, машина, думка — три висоти в чотирьох катренах і спокійне осяяння, яке останній вірш розділу, «O.Rich», перетворить на політ. Друга пташка — створена людиною — раптом змінює масштаб ранку. Природа, технологія й уява опиняються в одному небі, але вірш продовжує питати, яку свободу має кожна з них. Погляд угору стає маленькою філософією винахідництва, бажання і людської мрії про політ. Питання про свободу птаха й літака водночас повертається до самої людини, яка створила другий політ.