Розділ закінчується видінням на п’ять строф, кожну з яких відкриває одне наголошене слово — Сон. Ніч. Мить. Світ. Смак. — що римується з наступними рядками. Грона винограду, весняний сад, льон, непомітний птах; потім Земля віч-на-віч із мовцем під місяцем і ім’я, написане в небі латинськими літерами: «O.Rich — у небі ім’я моє народилось». Він стає птахом, не чує, як Земля кричить «Повернись!», бачить свободу «без неба і Землі» — і прокидається в зиму, чорну землю й односкладову англійську лайку. Лишається одне бажання: повернутися в сон назавжди. Хто чи що таке O.Rich, вірш не пояснює; це «я», яке поет щойно зустрів. Однослівні початки строф працюють як двері до послідовних станів сприйняття. Сон, ніч, мить, світ і смак не пояснюють видіння — вони лише обрамляють його. Завдяки цьому вірш рухається не логічним доведенням, а асоціаціями, дозволяючи образам переходити один в одного.