«Любов як істина» відкривається загадкою в порівняннях. Як чайка над морем, як вітер у листі, як гори, як лев над звірами; «приємно-легкий і красивий», «пронизливий і всемісткий», «найвищий, коли низький»; як сонце після затяжного дощу і дощ після посухи, «як для безрукого руки»; як безмежний простір, як море без дна, як ідеал, як довершеність — «як Той, для Кого назавжди я». Підмет не названо до великої літери в останньому рядку. Назва ставить питання; чотири катрени — відповідь, притримана, доки вона не може бути нічим іншим. Оскільки вірш не дає остаточної відповіді, його ідеальна постать може залишатися більшою за одну конкретну особу. Порівняння накопичують силу, свободу й красу, і загадка поступово стає портретом того, якою, на переконання героя, могла б бути цілком реалізована людська істота.