«Дівчино, я тебе люблю» — сказати вночі по телефону, потім під місяцем: вона самотня зоря, він місяць поруч. На півдорозі вірш перестає освідчуватись і починає думати: у світі нема нічого, «щоб із часом не минуло», — ні сонячного сяйва, ні ворожнечі, ні «часу для любові». Розрада — у силі: сонце, що сяє досить яскраво, сяятиме довго і «зжене злі хмари з неба». Вірш про кохання, що сперечається з власною минущістю. Перехід від твердження до запитань не дає віршеві застигнути. Сказати «я тебе люблю» легко; складніше зрозуміти, що саме означає любов після того, як слова вже вимовлено. Телефон і місячне світло роблять зізнання інтимним, а питання рятують його від готової романтичної формули.