Вірш означень, поставлених одне проти одного, як і обіцяє назва. Думка — павутиння, в якому ховається злякана дитина, — «ти за неї помолись». Чистота душі — джерело краси; бруд і темрява «стають знайомими із плином часу». Самотність — «найбільша радість», край, куди втікаєш від суспільства. Безмежність, заповнена любов’ю, — рана, «гарячою залита кров’ю», а біль — сіль, що у сльозі. Страждання — засіб існування в «тій палкій грі, яку колись назвали ми коханням, а потім їй віддали мрії всі». Філософія в римованих катренах, і останній рядок — рана. Визначення тут навмисне нестійкі: кожне звучить остаточно, доки наступне не змінює морального масштабу. Вірш пропонує читачеві порівнювати думку, невинність і красу, але відмовляється вдавати, ніби будь-яке з цих понять можна чесно й без втрат звести до короткого гасла.